Спілкуючись із людьми, я дуже добре знаю та розумію той ритм та темп життя, у якому ми всі працюємо. Бо я сама так живу і так працюю. Я добре знаю, що вдома ми маємо зачинити двері і бути в своєму середовищі гармонії, краси та комфорту. Нам потрібно мати власний світ. Бо поки що ми — наш спільний світ, ми ще не можемо зробити таким, яким хочемо, якого потребуємо. Але ми разом це обов’язково зробимо.

То що ж особисто я вкладаю в поняття українські сади?

Я починаю сьогодні про це дуже серйозну і відповідальну розмову. Це лише початок. Створення садів можливе лише тоді, коли є люди, для яких вони потрібні. Ці люди — ті, з якими і для кого ми разом можемо творити наші сади.

Щоб сказати про те, якими мають бути українські сади, спочатку потрібно визнати які і хто ми з вами є. Які ми — українці?
А ми такі, які вміють любити й поважати. Ми ті, які вміють цінувати те, що мають. Ми ті, хто вміє дбати про себе і свою родину. Ми ті, хто закоханий у свою землю, хто прагне її щоденно робити кращою. Ми дбаємо про те, щоб добре жити, бути красивими і освіченими.
Ми ті, хто хоче жити власним життям і вміє ним жити. Нашого цвіту по всьому світу. Та, ми з вами — тут. Ми тут живемо, працюємо, ми створюємо нашу країну. Ми такі, хто не хоче «абияк». Бо хочемо, щоб все було «до пуття». Ми не будемо нічого робити без сенсу, без розуміння потреби і значення. Ми — це усвідомлення, зміст і доцільність.

Таким є і наш український сад. Там не має нічого випадкового. Там все має свій зміст і своє місце. Цей зміст, ця суть має дарувати нам творче натхнення та давати нам енергію життя.

Тож сьогодні я, враховуючи свій життєвий, професійний та творчий досвід, хочу сказати, що я Тетяна Чекалюк, створюю саме українські сади! Я дуже добре розумію весь ступінь сміливості та відповідальності. Я докладу всіх зусиль для того, щоб ми і весь світ знали — у нас є українські сади! У нас є величезна культура садівництва, у нас є і давно сформована культура життя в природі і з природою, ми вміємо любити і шануємо нашу землю. Ми вміємо і маємо потребу плекати свої українські сади.

Наші традиції, які сягають у глибини віків, грунтуються на родинних — весілля, родини, іменини, Пасха, Різдво, Івана Купала, Спаса й дотепер у нас шановані, важливі. Саме через ці свята зберігається дуже багато нашого, сакрально- ментального, такого, що проходить через наші душі і творить радість, любов і добро.

Ми з вами і час міряємо — до Різдва, вже після Пасхи… Та й тут у нас, погодьтеся, частіше на перший план виходять атмосфера свята, наші родинні обряди і традиції

Невимовну радість ми маємо від народження наших дітей. А коли у нас з’являються онуки, то ми впевнені, що в житті все вдалося. Кожен з нас дбає про те,ЩО він передасть дітям. Кожен піклується про те, чого він навчить своїх дітей. Кожному з нас важливим є те, ким ми є перед своїми дітьми. І безмежно важливо те, якими наші діти будуть в цьому світі.

Що дає нам сад?

А сад — це місце, де ростуть наші діти, де ми живемо, де все найважливіше й відбувається… Погодьтеся, для кожного з нас сім’я — найважливіше. Та все, що створюється для сім’ї — створюється найкращим.

Український сад — сад для своєї сім’ї

Український — це значить світогляд, світосприйняття, творча сила, сила духу й сила волі. Українець — дитя неба.

Так і український сад — поняття філософське, дуже глибоке за своєю суттю. Таке, яке створює щоразу інші емоції, яке породжує почуття, яке сприяє самоусвідомленню, яке ментально відповідає нашим особистісним запитам. Наша сутність — жити на землі, мати власний будинок, а навколо будинку — землю. А на тій землі — все те, що потрібно.

Ще не так давно, кожна порядна господиня знала, що у першій квітці півонії потрібно помити доньці голову, щоб та мала гарну долю. І кожна розумна жінка мала посадити в особливому місці любисток, щоб була у сім’ї любов, щоб чоловіка не тягнуло «наліво». До цих пір існує повір’я, що береза не може рости одною біля хати, бо жінка не матиме пари. Все, що висаджують — повинно мати пару. А дуб, з давніх-давен символізує силу, мужність та стійкість.

Таких моментів дуже багато. Але головною є суть глибокого нашого зв’язку з землею, з природою, зі стихіями і, особливо, з рослинами.

«Квіти біля будинку мають бути обов’язково,– повторювала моя бабця. — Нехай вони забирають на себе всю заздрість і кожен недобрий погляд…». Так і пам’ятаю, з дитинства біля хат моїх бабусь завжди щось цвіло: бузок, жасмин, косиці, піони, флокси, бузина…

Адже, яку енергію ми вкладаємо в те, що ми робимо — те ми і маємо. А рослини — особливі! Бо вони такі, які здатні акумулювати, перетворювати й віддавати цю енергію новою, такою, яка нам потрібна у цю хвилину. Тож, український сад — це сад, який здатний захищати, зцілювати, відроджувати…