— “То ж такі непрості люди! Ти ж знаєш, скільки у них землі, нерухомості — то представ собі, які у них возможності! Вже завтра вони можуть зробити так, що …”

Так нещодавно зі мною ділився своїми роздумами один чоловік, який був впевнений, що схопив Бога за ноги, бо має у клієнтах дуже заможну родину. Він так захопився, вихваляючись своїм наближенням та довірою цієї родини, що важко було зрозуміти, де й справді говорив, те що чув, а де вже філософствував від свого розуму.

Мені завжди сумно спостерігати, як наближені починають ототожнювати себе з «господарем». Моментально стають такими “важними”, сміливими та, чомусь, одразу починають принижувати усіх навкруги, звісно, крім господаря. Цікаво, що власне людина, яка йому дала роботу можливо і не має ознак безмежної зверхності та й зовсім не прагне до знецінення всіх і всього. Можливо, це є нормальна людина, яка багато працює, яка має власні пріоритети і не може фізично контролювати все особисто. От для цього і з’являються довірені особи у різних сферах… Ну а там уже проявляється натхненна творчість, відповідно до рівня інтелектуального розвитку найнятої особи.

Така особа, перебуваючи ображеним та безмежно здивованим, моєю неготовністю надати послугу його кумиру, намагався роз’яснити мою безпечність та недалекоглядність. Мої спокійні розтлумачення того, що я не маю технічних та ситуативних умов для забезпечення затребуваної послуги, вводили чоловіка в ступор. Він затято повторював мантру про те, які це важливі люди.
— Вони зовсім непрості, як це можна не розуміти?!
Мої пояснення про відсутність можливостей, умов, про неспецифічність завдання до уваги не бралися. Тож на наступний день, я вже чула про глибокі образи та погрози від людей, бажання яких не виконала.

Я запитала у настирного наближеного до непростих людей, чи я, на його думку, є непростою людиною. На що я почула іронічне глузування. Він, виявляється, про мене все знає! Йому вони, ті непрості люди, про мене все розповіли. Я — проста!

Чому, запитаєте? Та тому, що вони знають, що я свій бізнес починала сама багато років тому. Я сама починала і сама працювала. А це вже тепер зі мою діти, це тепер вже родинний бізнес. А раніше я все починала з нуля і своїми руками. Він це говорив так, ніби те, що я створювала сама свій бізнес є чимось поганим, примітивним й непристойним. Так дивно чути, коли людина, яка самостійно заробляє на життя, роботою за наймом, знецінює тебе за якимись дикими, абсолютно дурними мірками. Для таких, обов’язково, хтось, десь має за тобою стояти. Тільки тоді для них ситуація зрозуміла. Раб завжди шукає господаря, шукає силу, якої хоче боятися. Інакше він не вміє розуміти.

Таких непростих людей я зустрічала багато. Як правило, це — барабани. У них все дуже важно, круто, голосно, але пусто. Пусто в душі, в серці, пусто там, де має бути повага і совість, пусто там, де має бути честь та достоїнство. У тих непростих це — зайві речі. Бо вони заважають нагинати і віджимати, з ними незручно «рішати вопроси» і мутити схеми. І ще, дуже багато чого не можна зробити тоді, коли ти живеш по законам світу та прагнеш поважати себе і тих, з ким взаємодієш.

Ця тема — безкінечна і всім добре знайома. У нас багато не простих людей. Як правило, вони самі себе такими вважають та їх заповзяті прихвостні, які готові на все задля вигоди.

Шкода, що подібні довірені особи можуть дискредитувати і порядних людей. Від цього ніхто не застрахований. Роки довіри, встановлені родинні зв’язки, видимість дружби — часто сприяють появі справжніх паразитів, біля успішних та впливових. Розпізнавання відбувається не одразу. А коли приходить — приносить подив і біль. Не приховую, я теж побувала в подібній ситуації. Мені шкода, що про мене хтось робив висновки, завдяки моїм знахабнілим «довіреним особам».

Тому, я знаю, що не завжди варто особливо зважати на слова наближених. І саме тому, завжди працюю без посередників.

Як я особисто визначаю людей? Дуже просто — по тому, що і як вони роблять, по тому, як вони ставляться до своєї родини. Для мене дуже красномовним є те, як людина ставиться до тварин. Можливо, тому у нас в офісі живе двоє котів. Я завжди уважно спостерігаю, як людина сприймає рослини. А ще, за багато років я маю за правило знати, як людина спілкується з підлеглими, з людьми нижчими за соціальним чи професійним статусом. Тут індикатор безпомилковий.

Ми — такі люди, ми — непрості люди. Часто про себе так озвучують ті, хто претендує на якісь преференції, поблажки, поступки, особливі умови. Шкода, що їхня непростота, їхня обраність не ставить перед ними вимоги, не накладає на них більше обов’язків та відповідальності.

Я завжди вважала, що важлива людина — це така, яка здатна значно більше, ніж звичайна, творити добра. Це така людина, яка здатна змінювати на краще не лише власне життя, але і життя інших. Я вважаю важливими людьми особистостей, котрі мають величезні вимоги до себе і здатні на високу творчість. Такими я вважаю людей, які мають високий рівень емоційного інтелекту у поєднанні з високими духовними якостями.

Але ж такі люди ніколи не вимагають для себе чогось, такі люди навпаки — віддають. А от в житті, в спілкуванні, вони — прості. Чим вища особистість, тим простіша вона у проявах себе, у ставленні до інших. У моєму житті таких людей було і є. В них є завжди чому повчитися, а спілкування з ними — істинне задоволення. Такі люди сповнені світла, поваги і любові. Вони вміють цінувати власне та чуже життя. Та в житті кожен сам визначає, ким він є і де він є.