Вивчаючи світ комах, ми дивуємося тим неймовірним перетворенням, які відбуваються від гусениці до метелика. Повзає гидкеньке таке створіння, а потім стає найкращим, неймовірним, прозорим, барвистим, казковим… Ми звикли процес перетворень асоціювати з гидким каченям, яке стало прекрасним лебедем й саме здивувалося своїй вроді…

Нібито так просто — час і природа здатні до справжнього дива. Але це зміни росту і розвитку матерії. Чи стаємо ми настільки якісно іншими за своєю суттю, стаючи дорослими? Чи ми стаємо кращими, ніж були дітьми? Зазвичай люди, кажучи «як дитина», висловлюють певну зневагу, виставляючи дитячу відкритість, наївність, невміння брехати, як недоліки. Плутаючи людську висоту з банальним умінням пристосовуватися до законів соціуму, ми забуваємо, що зберегти дитячу чистоту, щирість, чесність, розвинути їх і примножити — це і є зростання.

Коли у мене народилася донька (до цього я з малими дітьми майже не стикалася, бо була з найменшого покоління у родині), я дуже дивувалася чистоті та любові, якою була наповнена моя маленька дівчинка. Коли спить дитинка, неможливо перестати втішатися і милуватися… Більшість друзів так розповідають про онуків, бо вже ритм життя стає повільнішим і ми встигаємо приглядатися, смакувати, поринати у захоплення дивом народження та продовженням свого роду…

Я свою доньку народила доволі зрілою людиною і життя дало мені можливість зупинитися на якийсь час. Зупинитися для того, щоб переосмислити, щоб переоцінити, щоб розібратися у собі і в світі…

Я була тоді неймовірно щасливою і водночас мені було дуже важко. Бо довелося все своє життя, багато своїх поглядів, переконань, пріоритетів переглянути і відпустити. Я занурювалася в себе — було боляче. Я бачила навколишній світ, друзів, знайомих, родичів, усіх — іншими і мені стало необхідним змінювати своє ставлення до себе й до цих людей.

Я була змушена поступово змінювати свою взаємодію зі всім світом. Це не просто. Ти ніби береш грубе сито і просіюєш сама себе через нього, з усіма своїми нутрощами. А щоб пройти через те своє сито, мені стало потрібним препарувати все в собі, своє тіло і свою душу. Ой, як же це болить…

А може то не біль? Може то відчуття змін, відчуття перетворення, які ми придумали називати болем. Хто знає, що там ті метелики переживають… Може це й не біль, а ознаки процесів. Бо ж якщо в результаті ти розумієш, що дійшла до певної глибини пізнання, до злагоди з собою, то може то був таки не біль, а просто відчуття, які свідчать про якість тих процесів.

Для багатьох жінок народження дітей — не лише радість материнства, а й радість у сприйнятті любові від чоловіка, радість від відчуття затишку і турботи від всієї родини. Для жінки стати матір‘ю — часто означає мати вдячність і повагу від сім’ї та від світу. Це прості речі, на яких базуються усі взаємовідношення між усім живим.

Здавалося б, народжуй і насолоджуйся життям. Бо так і має бути. Але, як виявляється, не у всіх. Бо кожному з нас — свій шлях і свій досвід. Я знаю безліч історій жінок, в яких було не так. Про деяких з них я обов’язково розповім. Бо кожна така історія відображає шлях людини і може стати для когось натхненням, а для когось і наукою.

Нічого такого незвичного, що жінка народжує дитину поза шлюбом, для мене не було. І що тут такого? Не склалося, не ту людину зустріла. Чоловік виявився неготовим брати на себе відповідальність, або ж не любив, не цінував… Йому можна хіба що поспівчувати. Хто знає, чому і як в кого складається. Або ж якщо жінка прийняла таке рішення для себе — народити дитину, кому до того яке діло?

Знаю, що раніше між нашими людьми був закон: якщо жінка має дітей, та не має чоловіка(з якої б причини так не сталося) — люди підтримують, не кривдять, не засуджують, не обмовляють, а кожен допомагає так, як може. Жінка мала захист від громади.

От мені, наприклад, все це довелося пройти у своєму житті. Мені випало пізнати високі прояви людини, прагнення підтримати, прагнення дарувати любов і турботу. Я з теплом і вдячністю маю це назавжди у своєму житті.

Разом з тим мені довелося побачити й інший світ, мені довелося на власному досвіді відчути, що ці закони не кожен приймає. Хтось ставить себе вище цього, але, по суті, є десь у дуже ганебному ницому падінні — на дні. Шкода, але таких багато. Вони впевнені в собі, завжди задоволені собою, нічого не бояться. Вони засуджують, зраджують, оббріхують, вони зневажають тебе…

Знаходячи твої, такі помітні для них, «вади», вони дуже захопливо возвеличують себе й свої «чесноти». Бо впевнені, що їх бачать такими, які вони є на поверхні, якими вони бачать себе у притіненому дзеркалі. Дивно, примітивно, комічно, але так воно є. Як тільки не називали мене мої бувші подруги, друзі, приятелі, знайомі, родичі у моменти, коли мені було складно. Коли я була наодинці з власними викликами життя і коли, в їхньому розумінні, то було падіння. Люди бувають дуже заземленими і жорстокими. Проте, я розумію, що частіше — це просте самоствердження, бажання виправдовувати власну неспроможність.

Перебувати у момент найвищого свого щастя, бути наповненою любов’ю та водночас відчувати навколо примітивну людську зневагу — це, скажу я вам, надихає. Саме так, мені від того не було боляче, мені було трохи дивно, а найбільше — пізнавально. Саме відтоді я стала бачити людей глибше, повніше. Мені стали зрозумілішими їх прояви, їх взаємини, їх прагнення. Саме у той час я почала величезні зміни у собі. Звісно, за це я безмежно вдячна собі та всім тим натхненникам, бо їхнє ставлення було безцінним.

Один мій знайомий, дуже розумний чоловік сказав: « Жінку морально зламати неможливо, жінку можна знищити лише фізично…». Жорсткі слова, але вони є докорінно істинними.

Жінка — дитина, сім’я, родина, бАтьківщина, країна, Україна, Земля… Вловлюєте суть? Не помиліться. Жінку можна любити або поважати навіть тоді, коли ця жінка не ваша і не чиясь, і навіть тоді, коли ви не бачите, хто за нею стоїть. Бо якщо не бачите, то це не означає, що там нікого, чи нічого за нею не має. Але це означає, що ви — сліпі…

Хочемо ми того чи ні, від нас не залежить — світ змінюється. Ми, фактично, живемо уже в іншому світі. Розумію, що для багатьох ця новина не зрозуміла й не прийнятна. Бо вони того не бачать. Та їхнє ставлення ніякого значення для світу немає. Світ до уваги його не бере.

Час такий, що по-старому уже нічого не працює, а по-новому ніхто не знає як. Тому ми і спостерігаємо, як все рушиться. Бачимо, як сумнівно та марно планувати, передбачати, прогнозувати.

Те «обнулення», про яке звідусіль шепочуть, не означає вседозволеність. Відкрию таємницю: воно несе за собою відповідальність навіть за думку. І не в наступному житті, і не через десять років, а тут і тепер — одразу. Ще трішечки і ніхто ніяку брехню не зможе приховати. Ну, не зможе — і все. Все, що збудоване на брехні і обмані вже руйнується — бізнес, сім’я, дружба, партнерство. Всі схеми, підходи, які працювали довгий час і збудовані на брехні і обмані — приречені.

Тепер кожній людині дається свобода волі, щоб таки пізнати наслідки власних думок, бажань, намірів, вчинків…

Основне тут те, що ми з вами розвиваємося не через покарання і воздаяння, як більшість розуміє, а через радість самореалізації за своїм (своїм,а не чужим!), через проявлення того, що ми маємо, що ми надбали (тут не про матеріальне).

Простіше, що сіємо — те й пожинаємо. Закон один для всіх.

Удачі всім у власних перетвореннях.

Успіхів у цьому непростому шляху змін.

Пам’ятайте, з любов’ю все буде добре.