Або Крихта історії з мого життя.

Вчора почула пісню на радіостанції ROKS. У ній звучали ці три слова. Саме в такому порядку. Це звучало просто, впевнено і красиво. Ви знаєте, мені на душі стало так тепло і затишно. Дуже приємно, що молоді українські виконавці надають своїм творам такого глибокого філософського змісту…
Ці слова ніби проголошують невідворотній порядок одвічних істин.

І нібито, це ж усім відомі речі. Та й багато хто скаже, що це погано, негідно, неприйнятно.

Коли послухаєш наших людей, то всі такі прекрасні і чудові. Всі чесні і справедливі. Не зрозуміло де беруться ті, хто вчиняють те зло? І все звучить так, ніби зло є лише там, зверху у владі, в олігархів і в їхніх друзів. А саме тут, серед людей, поміж нас, всі такі чесні, добрі та хороші. Ну хіба що той кум, що уже купив дві квартири і нову машину, таку як у нас. Для чого йому така сама машина, невже немає інших?!!

Дуже часто люди й не помічають, як потихеньку з легкого невдоволення успіхами кума, брата чи шефа, вони попадають у полон тієї самої чорної чи зеленої заздрості.

Ще Аристотель досить влучно визначив заздрість як „смуток, що з’являється при вигляді благоденства подібних нам людей”. І так, у звичному для нас сенсі, заздрість породжує неприязнь, вороже ставлення до чужих успіхів і переваг. Психологи стверджують, що це поняття включає в себе також почуття прикрості, роздратування, приниження, злоби.

Невже такий простий і недалекий шлях від простої заздрості до самого Зла?

Мені в житті щастить спілкуватися з багатьма успішними людьми. Це люди бізнесу, політики, творці та просто ті, хто завдяки своїм зусиллям досягає у своєму житті неабияких вершин. Які ці люди? Вони різні. В кожної такої людини є чому повчитися. Кожна така людина здатна надихати до власного розвитку та росту.

Я вдячна долі, що маю можливість бачити стільки прикладів успішної самореалізації людини. Та скажу вам одне, за кожним успіхом стоїть титанічний труд.

Немає в житті тих казок, про які багато хто мріє. Не стається так, що ти все маєш і особливо не напружуєшся! Ну, не буває!!!

Все в нашому житті має свою адекватну ціну.

Я завжди намагалася спонукати (не лише своїх близьких, а й свій колектив) до розвитку та самовдосконалення.

Адже ми працюємо з успішними людьми і впевнена, що кожен мій фахівець повинен мати щиру повагу до кожного клієнта моєї компанії. Я переконана, що найменше схильні до заздрощів самодостатні, незалежні, захоплені своєю справою люди. Тому найкращий спосіб боротьби з нею ― виховання в людини впевненості в своїх силах, почуття власної гідності, самоповаги.

Ой, скільки ж всього я робила для цього виховання!!!

Організовувала семінари, навчання, обмін досвідом з кращими фахівцями світу, запрошувала тренерів, навіть моделювала різноманітні ситуації і ми разом відпрацьовували в них поведінку моїх колег…

Здавалося, що всі мої саме на тому рівні особистісного розвитку, що я ними можу пишатися! І так воно є! Моя команда ― мої однодумці!

Так, та не так! Бо ж насправді кожен робить власний вибір. Кожен живе власне життя. І все в цьому житті змінюється.

Працювала у мене дівчинка. Така розумна і красива. Вона вправно ввійшла в професію, хоча фахової освіти й не мала. Завжди була активною, завзятою, не цуралася ніякої роботи. Ще й чоловіка підтягувала у тих моментах, де він тормозив.

Йшли роки. Для мене вона стала не просто співробітницею. Жодного сімейного свята не відбувалося без неї та її чоловіка.
Вона стала, свого роду, візитівкою компанії: зустрічала кожного, хто звертався до нас. Комунікабельна, привітна, завжди з посмішкою, про таких кажуть “справжня”. Такою я її бачила всі ці роки та довіряла і в роботі, і в житті.

Бізнес ― справа, насичена всяким. Ми завжди на передовій найгостріших подій. І хоча ми завжди були успішними, нам було непросто вистояти у кризові роки та в роки суспільних потрясінь. Скажу відверто, що мені навіть важко сказати, коли я могла працювати спокійно, такого майже не було. Та я завжди дбала про те, щоб мої люди добре заробляли і щоб їхні сім’ї були забезпеченими. Навіть коли я залишалася без розрахунку від замовника (про це згодом), мої фахівці переживали лише затримку виплат. Тож я мала надію, що мої, такі розумні і красиві, це все розуміють і цінують. Так і було багато років. Та й більшість це розуміє і цінує дотепер…

… Я побачила в очах смуток. Якийсь такий, ніби прихований смуток. А може й не прихований, а навпаки ― показний? Та це питання постало не одразу.

Дуже шкода, коли близькій людині погано. Та особливо тоді, коли їй стає недобре у надзвичайно насичений роботою і змінами у бізнесі час. У будь-якій команді такі речі є, бо ж ми всі живі люди. І ми всі переживаємо періоди активності та періоди особистісного застою, ми можемо хворіти, переживати свої внутрішні проблеми чи просто потребувати спокою. Працюючи багато років з людьми, я спостерігаю ці процеси постійно. Завжди є люди, які знаходяться в особливому стані та потребують розуміння й підтримки.

Я намагаюся потрібну підтримку надати, навантаження та відповідальність делікатно змістити і дати людині час відновитися. Досвід показує, що розумна людина за якийсь певний період перезавантажується, відновлюється та поступово повертається на свої позиції. Але, звісно, так стається не завжди, не кожен може швидко впоратися з власними внутрішніми викликами.

От і моя красива дівчинка засумувала так, ніби зігнулася під вагою чогось такого важкого і скритого. На будь-яке питання відповідала звичним «все добре» і плакала…

В моїй душі з’явилася тривога та прагнення допомогти. Я робила спроби зрозуміти і ставила багато запитань. Відповіді були туманними, а от сльози ― справжніми!

Дивно ставало, коли випадково я бачила цю мою дівчинку радісною і активною, в інших ситуаціях. Ось бачу вона вільно і щиро фліртує зі співробітником! Тут спішить на свято. Тут з безпечною посмішкою гуртує навколо себе колег так, начебто в пику мені. Ніби й сліду немає від того смутку, який демонструвався для мене…

За кількістю завдань, які стоять у розпал сезону, повірте, важко перейматися навіть своїм особистим, та все ж поведінка такої важливої для мене співробітниці не давала спокою. Відверті розмови не виходять: дуже втомилася, все погано, сльози та й годі.

Та недарма люди кажуть, що в Бога все напоготові.

Ця дівчинка у мене була зіркою. Завжди серед найкращих рослин та з найкращими клієнтами. Кожен працівник і кожен процес у бізнесі забезпечений всім необхідним. Мій бізнес ― це ім’я, репутація та портфоліо, яке здатне відкрити будь-які двері. Кожен, хто працює в таких умовах ― зірка. Не говорячи вже про телепроекти та телепередачі, які завжди присутні у медіапросторі області.

Щось зламалося у моїх друзів, думала я. Ще не розуміючи тоді, що насправді це були вже “ніби друзі”.

Достеменно ясно все стало тоді, коли я вже побачила другий етап цього ланцюга. Так, стала помітною підлість!

І всі ті сльози прийняли зовсім інший зміст. “Не почула, не зрозуміла, не знаю як, не можу, всі все роблять не так, з ними нічого не виходить, тут немає з ким працювати, бракує місця”…

А вже підпільно ― мої клієнти стають її клієнтами!

«Бо для чого вам їй платити, все одно ми ж це робимо! Та вона ж нічого не робить, нічого не значить, для чого вона вам?!», ― так запропонувала моя дівчинка моїм, вже тепер бувшим, клієнтам власні послуги. То ж так, мій проект озеленення сільського громадського простору, тишком-нишком, втілили в життя вони з чоловіком. Дарма, що всі ландшафтні рішення та всю проектну документацію розроблено компанією в рахунок подальшого втілення проекту. Та й клієнт, поважна людина, на це повівся! Мабуть щось зекономив, бо не заплатив мені за той інтелектуальний труд, який для нього був зроблений. Але для чого йому тим голову забивати, якщо тут прийшли ті ж самі мої люди і все гарно зробили…

Звісно, на жаль, таке взнаєш не одразу. А може на щастя!?

Хитра дівчинка стала підбирати собі клієнтів у мене. Це виявилося легко і, мабуть, дуже вигідно. Багато людей приходять до нас за елітною послугою, а якщо саме тут, у цих стінах, її пропонують дешевше ― то це ж джек пот!!!

Мабуть у них стало добре ладнатися, виходило за моєю спиною, з мого бізнесу будувати свій. Але їхня підлість пішла далі ― зруйнувати, спаплюжити, знищити все те, що я створювала роками. Стільки бруду про себе я навіть не змогла б і придумати. Цей бруд лився для всіх: для клієнтів, для співробітників, просто для незнайомих людей. Для чого? Мабуть, щоб виправдати свої ниці вчинки. Для того, щоб переконати, в першу чергу себе, яка я погана, недобра людина і як я їх нещадно експлуатувала всі ці роки. Мабуть тоді, те саме зло стає творити значно простіше. Бо це вже ніби і не зло, а боротьба за справедливість, виходить!

Цікаво, що придбані квартира, машина, земельна ділянка, традиційно престижний відпочинок та повністю оплачені відпустки в розрахунок не йшли! Дуже тяжко працювали ― от і все!

Все, про що я дізналася згодом, й справді тягне не просто на підлість ― це справжнє зло.

Не дарма психологи стверджують, що той, кого мучить чорна заздрість, прагне забрати, зруйнувати, знищити. Це почуття отруює, руйнує особистість.

Заздрісника мучать депресії, невдоволення всім на світі. Він стає потайним, тривожним, самотнім, жаліє себе, вважає, що його не цінують. І водночас намагається принизити, нашкодити, усунути „суперника”.

Цікаво, що цими суперниками спочатку, по черзі, ставали колеги. А пізніше цим суперником стала я.

Погодьтеся, це нещасні люди.

І ось моя дівчинка вже очолює власний бізнес. Тепер це відносно чесно, бо ж працювати намагаються саме з моїми бувшими клієнтами. Та все ж, перед нею вже стоять саме ті завдання, які раніше вирішувала я. Тепер потрібно подбати про все те, що раніше було забезпеченим у структурі мого бізнесу.
Тепер потрібно самому подбати про оплату праці підсобним працівникам, а не списати на рахунок моїх об’єктів. Тепер потрібно самому заплати за пальне, за ремонти, самому потрібно подбати про кожну дрібницю і взяти її на своєму, а не на моєму складі.

Як це чудово, що моє рішення таки спонукало людей взяти, врешті-решт, відповідальність за все на себе. Взяти її та нести. І за того переманеного фахівця, і за його заробітну плату, за якість та умови праці, за ту зиму, яка вже скоро настане ― за все.

Це, звісно, дуже добре. Бо саме таким чином людина і може зрозуміти чого вона варта. І стати саме тією зіркою, умови сходження якої, ти маєш створити для себе сама. Бо ж зовсім не варто приховувати всі власні чесноти за чужим ім’ям, за чужою репутацією і за чужою спиною.

І якби ж це було чесно. Якби не було прагнення збудувати власне щастя на руйнації моєї багаторічної праці!

Несподівано для неї виявилося, що не так просто зруйнувати справжнє, чесно створене. Вийшло, що не так просто зруйнувати репутацію, створену роками важкої праці…

А от все інше ― то справа кожного і все це теж має право бути.

Та й світ стає дуже тісним, особливо тоді, коли ти видаєш чиїсь заслуги за свої, коли ти самостверджуєшся за рахунок чужого імені, тоді, коли вся твоя брехня вилазить назовні. Цей світ стає настільки тісним, що земля починає горіти під ногами. Але розуміння того, що так робити не потрібно, що так зовсім нечемно, приходить лише згодом, а може й не приходить зовсім.

Щиро раджу ― не слід постійно порівнювати себе з кимось. Адже всі ми такі різні: з різними здібностями, вподобаннями, можливостями. Проте, з самого народження одних дітей порівнюють з іншими, докоряючи, що хтось краще їсть, вчиться, співає. Набагато продуктивніше порівнювати себе, свої успіхи з попереднім періодом свого ж життя.

Варто просто йти своїм шляхом і рідше приглядатися до успіхів інших. А якщо ви все ж приглядаєтеся, якщо вам так цікаво все і про всіх, то краще вчіться у людей, розвивайтеся та самовдосконалюйтеся. І якщо вже не можете працювати з іншими людьми, якщо втрачаєте повагу до людей, то створюйте власне життя і щастя самі, з усією відповідальність за все те, що ви робите.

А я ж від душі зичу вам сміливості, мудрості, творчої наснаги та успіхів. Нехай все буде саме так, як ви того заслуговуєте. Бо, як кажуть люди, є час сіяти і є час пожинати.

Заздрість ― явище, яке відоме людству споконвіку. Про нього писали Платон і Аристотель, Декарт і Спіноза, Кант і Фройд. Проте, зрозуміти усі причини заздрості непросто, бо вони торкаються не лише психології, філософії, а й моралі. Та для когось заздрість може стати сенсом та рушійною силою всього життя.